Ви коли-небудь бачили кота, який плаче? Мем про кошенят з очима, повними води, завжди є хітом соціальних мереж, але чи знали ви, що насправді цей вид плаче зовсім не так, як ми звикли бачити в інтернеті? Розпізнати кота, який плаче, - дуже складне завдання для батьків домашніх тварин, адже тварина не показує свої почуття так, як це робить собака?Необхідно звертати пильну увагу на деякі деталі в їхній поведінці і, особливо, на котяче нявкання. Patas da Casa пояснює нижче, як розпізнати, що кошеня плаче, і що може викликати таку реакцію у вашого улюбленця, а також дає поради, як заспокоїти тварину. Перевірте це!

Чому коти плачуть?

Існують різні причини, чому коти плачуть. Найчастіше це відбувається, коли вони ще кошенята, і зазвичай є реакцією на зміну звичного способу життя. Незабаром після того, як кошенята відокремлюються від свого посліду, вони можуть плакати через те, що сумують за матір'ю, голодні, холодні або налякані.

Коли коти стають дорослими, вони плачуть набагато менше. Коли це відбувається, за цим зазвичай стоїть більш конкретна причина. Коти погано переносять зміни, тому зміна обстановки, зміна корму або навіть поява нового члена сім'ї може бути причиною такої поведінки. Також плач кота може бути ознакою болю або фізичного дискомфорту.

Ще один поширений звук - нявкання кішки під час тічки: пронизливий, безперервний крик, що нагадує звук дитячого плачу.

Всупереч мему, у кота, що плаче, сльози на очах не з'являються

Можливо, ви бачили мем про кота з заплаканими очима, який асоціюється з почуттям смутку. Хоча це кумедний спосіб представити нас у сумному контексті, сльозяться очі кота насправді означають, що у нього алергія, подразнення або навіть більш серйозне пошкодження очного яблука. Тож нехай вас не обманює мем. Плач кота не випускає його з рук.Якщо це сталося, відведіть вашого улюбленця до ветеринара, оскільки у нього може бути проблема, яка потребує лікування.

Найкращий спосіб виявити плач - спостерігати за загальною поведінкою вашого улюбленця. Котяче нявкання може багато розповісти нам про почуття вашого вихованця. Кішка, яка плаче, нявкає більш високим, протяжним звуком. Зазвичай, кішка буде більш неспокійною або апатичною, якщо їй боляче.

З'ясуйте причину плачу кота

Якщо ви помітили, що ваш кіт плаче, важливо знайти причину, перш ніж вживати заходів. Перше, що ви повинні зробити, це обережно помацати тіло тварини і поспостерігати, як вона реагує. Якщо є травма або навіть внутрішній дискомфорт, вихованець проявить певну реакцію. Також оцініть весь контекст: зміна будинку, зміна їжі, приїзд або від'їзд когось із членів сім'ї.У сім'ї існують ситуації, які можуть викликати плач.

Крім того, поспостерігайте за тим, як кіт їсть. Часто кіт голодний, і плач є реакцією на цю проблему. Нарешті, у випадку з кошеням, поспостерігайте, чи не холодно йому, чи не голодно, чи не здається йому, що він сумує за матір'ю. Якщо ви не можете самостійно з'ясувати, чому кіт плаче, зверніться за допомогою до фахівця, обов'язково розповівши всі подробиці проблеми.поведінку та звички вихованця.

Що робити, коли коти плачуть?

Після того, як ви визначили причину плачу вашого кота, настав час вжити заходів, щоб покласти край проблемі. Кожен випадок вимагає різних заходів. Наприклад, коту, якому боляче, потрібна консультація ветеринара, щоб з'ясувати, що викликає дискомфорт, і якомога швидше почати лікування. Якщо причиною є зміна звичного розпорядку дня, постарайтеся створити тварині максимально комфортні умови.Якщо зміна корму не спрацювала, поверніться до початкового корму і поступово додавайте новий корм, щоб тварина звикла до раціону. Важливо підтримувати регулярний раціон, з певною кількістю їжі на день, що пропонується з частотою, рекомендованою ветеринаром.

Якщо ваш кіт плаче, коли змінює обстановку, спробуйте зробити так, щоб він відчував себе як вдома. Кота, який плаче, коли з'являється новий член сім'ї, потрібно знайомити з ним поступово, щоб він набув впевненості. У випадку з кошеням, яке плаче, причиною може бути раннє відокремлення від посліду: в ідеалі кошеня має залишатися з матір'ю і братами та сестрами, як мінімум.у перші 60 днів життя.